NAMASTE

[Namaste_]

Сьогодні в Україні чи не найсприятливіший момент для формування помісної православної церкви, вважає Патріарх Київський і всієї Русі-України, Предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет (у миру Михайло Денисенко). Об’єднання православних – не лише політична потреба, упевнений патріарх, адже ми живемо в останні часи, коли ченці вже не є ченцями і мало хто з парафіян живе справжнім духовним життям.



–Розкажіть, будь ласка, про видання історико-канонічної декларації «Київський патріархат – помісна українська православна церква», яка нібито покликана налагодити діалог між конфесіями, священнослужителями.

–Її призначено для єпископату, духовенства, віруючих Київського патріархату. Аби наша церква переконалась у тому, що вона стоїть на правильному шляху та що немає ніякої різниці між Київським патріархатом, Московським та іншими церквами. Це перше її призначення. По-друге, вона має просвітити московську церкву, патріархат, що вони у своїх судженнях не мають рації. Усе, що вони кажуть про Київський патріархат, це неправда, яка вводить в оману насамперед їх самих. У декларації чітко показано, що єдність церкви будується не на адміністративних засадах, а на православній вірі та любові. Історія підтвердила, що за тими, котрі боролися за незалежність своєї церкви, була правда, а Константинопольський патріарх, який намагався утримати єдність церкви адміністративним шляхом, зазнав поразки. Саме так чинить сьогодні й Московський патріархат. Він хоче єдність зберігати не на підставі православної віри й любові, а на підставі адміністративного тиску. Цю декларацію ми надішлемо і в Росію, російському духовенству.

–А де гарантія, що декларація буде сприйнята?

–Головне, що вона буде прочитана. І рано чи пізно це насіння, що буде посіяно, дасть свій плід. Багато хто з духовенства задумаються над своїм положенням. Бо вони для незалежної України - чужа церква, а їм треба стати своєю. Не по назві, а по духу.

–Відомо, і ви про це також заявляли неодноразово, що, наприклад, у Росії досить велику роль в об’єднанні Російської православної церкви відіграв президент Путін. На вашу думку, за нинішніх обставин чи є нашому Президентові чого повчитися в Путіна?

–У декларації якраз це й показано, що під час утворення автокефальних церков велику роль відіграє держава. І вона в незалежності церкви зацікавлена більше, ніж сама церква. Православна держава не може довго існувати без незалежної церкви. Історія свідчить, що всі автокефальні церкви будувалися за допомогою держави. Це було й з грецькою церквою, і з грузинською, сербською, і в тій самій Росії. Нехай росіяни згадають, як вони стали автокефальною церквою. Не митрополит порушував це питання, а великий князь. Свіжий приклад – це президент Росії, який утрутився в цю справу. Хоч переговори вели на рівні церков, об’єднання відбулося з його ініціативи. Москва не засуджує свого президента, який утручається в церковні справи, але критикує Віктора Ющенка.

–Ви зазначали, що держава повинна вплинути на зовнішню діяльність Церкви й допомогти об’єднанню. Але кажуть, що тенденції в устрої релігійних інститутів так чи інакше відображають тенденції в суспільстві, державі. Чи достатньо в останньої досвіду, сили, щоб впливати на Церкву?

–Складна політична ситуація в Україні є наслідком того, що держава, президент, уряд, зрештою, Верховна Рада серйозно не займаються проблемою єдиної помісної православної церкви. Це їхня провина, що країна перебуває в такій кризі. Усе між собою пов’язане. Церковне об’єднання могло б консолідувати все суспільство. Влада нібито має владу, але вона її не застосовує на добро. Не захищає добро й не карає зло, у результаті – хаос. Користуючись законами, влада може посприяти об’єднанню українського православ’я. Наприклад, у Чернігові партія Наталі Вітренко вчинила облогу храму й не пускає туди віруючих. З погляду закону хіба на її боці правда? Чому вона як голова політичної партії може втручатися в церковні справи? Вона порушує статут. Представники влади за це ніяк її не карають.

–Якщо зайти в храм Московського патріархату на території України, то часто можна побачити вказівки, за кого не можна молитися: самогубців, ворожбитів-єретиків, уніатів та представників інших релігій. Наскільки це дозволено та як після цього дотримуватися настанов Христа про те, що потрібно любити своїх ворогів?

–Ви навели приклад того, чим не повинна займатися церква. Не можна використовувати церковну атрибутику в нецерковних справах. Якби вони прочитали послання апостола Павла, то знали б, що треба молитися за всіх. І коли Ісус Христос казав про любов до ворогів, то він мав на увазі особистих ворогів. Треба за свого ворога молитися.

–Але ж на багатьох політичних акціях поруч несуть червоний прапор та ікону...

–Який стосунок має ікона до червоного прапора, адже під цим прапором свого часу топтали й спалювали ікони?! Між ними нічого немає спільного.

–Ваша Святосте, чи поява різноманітних конфесій і сект в Україні останнім часом не свідчить про ослаблення православної традиції?

–Україна сама відчинила двері для різних сект. З одного боку, українське православ’я дуже розділене, із другого – у нас дуже демократичне законодавство щодо свободи совісті. Якби наша церква була єдиною, то вона б свої зусилля спрямувала на просвітництво, виховання молоді, і секти не мали б можливості так розповсюджуватися. На жаль, у наших церквах широкого просвітництва не відбувається, а секти його провадять.

–Дуже багато молодих людей жаліється, що їм не вистачає порад і розмов зі священиками.

–Якби церква була єдина, то треба було б їй змінювати методи просвітництва, говорити зрозумілою для молоді та всіх людей мовою. За радянських часів релігію не викладали, тому люди неосвічені. У церкві проповідують для православних людей, які повинні все це знати, а вони не знають. Тому священики говорять недоступною для розуміння людини мовою. Друга причина, чому молодь іде в секти, – православна церква висуває досить жорсткі умови для духовного життя. Наприклад, любов до своїх ворогів. Яка ще церква або релігія це пропагує? А чи можливо це? Можливо. Усі святі цей шлях любові до ворогів подолали.

–Це любов чи просто примирення?

–Це любов, один з пунктів якої не реагувати злом на зло. Любов полягає у тому, щоб врятувати людину від її злочинного життя.

–Якщо церква і держава мають йти поруч, чи діятиме ця формула у владі?

–Це стосується виключно церкви. Бо влада не повинна діяти за цими канонами. Це пріоритет церкви прощати. Пріоритет держави – захищати добро і карати зло. Церква судить моральні провини, а держава злочини. У кожного своя сфера діяльності.

–Наскільки теологія сьогодні осучаснена? Адже суспільство не стоїть на місці, відповідно мислення інакше, розвиток. Чи розвивається церква разом з суспільством?

–Церква залишається незмінною у своїй сутності, не міняє віровчення, християнської моралі, всього того, що потрібно людині для спасіння її душі. Але міняються умови життя. У різних умовах життя церква пристосовує свої вчення. Вона не може йти на компроміс. А зміна методів викладання християнських істин має бути. Сучасна церква повинна враховувати зміну умов життя, чим краще вона це робить, тим більший вона матиме успіх. Тому то, сектанти мають успіх, а православна церква ні. Не хочу казати про всю церкву в цілому, мова йде про окремих єпископів, священиків, які не враховують змін умов

- Наскільки сучасним є інститут чернецтва в українському православ’ї?

–Сучасне чернецтво не живе чернечим життям. Наприклад, повинен чернець мати доступ до Інтернету чи ні? Якщо ти монах, то вже не повинен користуватися досягненнями сучасної науки й технологій. Спочатку треба зуміти перемогти пристрасті в собі, не мати залежності, тоді й Інтернетом користуватися можна буде. Бо не виникатиме спокуси залізти не на той сайт чи скористатися забороненою інформацією. Якщо людина слабка, то вона буде цим переможена. Багатьох ці спокуси перемагають. Православних монастирів нині близько 200, а правдивого чернечого життя майже немає.

–А про що це свідчить?

–Про те, що ми наближаємося до часу відступлення, приходу антихриста. Сучасні християни теж не живуть правдивим християнським життям. Візьміть наших можновладців, більшість із них хрещені й нібито віруючі, а живуть не по-християнськи. Відбувається відхід від моральних законів, від самої сутності християнства. Таким чином, ми наближаємося до кінця історичного процесу.

–Де важче боротися зі спокусами – в аскезі чи миру?

–Усе залежить від того, наскільки людина бореться. Можна боротися й в пустелі, і в миру. Для того щоб жити по-християнськи в нашому розбещеному світі, треба мати велику силу волі. Для того щоб витримати це, треба бути подвижником. Коли древніх отців церкви запитали учні: «Чи будуть жити після нас ченці так, як ми живемо в пустелі?» Преподобний сказав: «Так, як ми живемо, жити не будуть, але якщо вони витримають у тих умовах і залишаться вірними, то вони будуть більшими за нас».

–Яким чином буде розв’язано ситуацію довкола Десятинної церкви? Чи справді є потреба в її відбудові?

–Однозначно Десятинну церкву треба відбудовувати. От відбудували Михайлівський монастир, туди тисячі людей ідуть, і що особливо тішить – молоді. Сьогодні на фундамент Десятинної церкви не приходять, вона не працює на відродження духовності. Мова йде про відродження храму таким, яким він був у княжі часи, у ХІІІ столітті, у візантійському (давньоруському) стилі. По-перше, туди підуть люди, по-друге, відродиться наша історія, бо це була перша кам’яна церква, побудована після прийняття християнства. Але виникає питання, кому вона повинна належати. Думаю, помісній українській церкві, вона має працювати на українську державу, а не російську. А те, що там стоїть каплиця, це неправильно, бо вона незаконно там стоїть, без дозволу, і міська влада про це знає. Влада пасивно спостерігає, як порушують закони.

–Ваша Святосте, за яких обставин ідея об’єднання всіх церков та релігій у світі могла б здійснитися? Кажуть, що в християнстві до такої ідеї ставляться з пересторогою, адже існують певні пророцтва...

–Ніякого об’єднання не буде. Об’єднатися може тільки православ’я в Україні. Нині часто можна почути, що всі релігії рівні й ведуть до Бога. Це не так. Не може бути об’єднання ні з іудеями, ні з ісламом. Можливе об’єднання греко-католиків і православних, якщо в Україні буде єдина помісна православна церква. Адже розділення православ’я відбулося через те, що Україна не мала своєї державності. А сьогодні цю причину ліквідовано, тому є підстави для об’єднання, повернення до того стану, у якому ми були, – православними. Але це моє особисте бачення.

Джерело: Мар’яна Мигаль, для «Главреда».
_________________
С теплом в сердце,
/Виктор/

Only Love Prevails.
Только любовь преобладает.
-----------------------------------
http://www.onlyloveprevails.org