21 июля 2008 (12 дней 12 часов назад)
Чи був Середнянський замок замком рицарів-монахів ордену Тамплієрів?
Історична довідка
Бідні Брати-Воїни Христа та Соломонового Храма (лат. pauperes commilitones Christi Templique Solomonici), більше відомі як лицарський орден тамплієрів, є одним з найвідоміших християнських військових орденів. Він існував протягом двох столітть. Орден було засновано після Першого Хрестового походу (1096) для забезпечення безпеки великої кількості пілігримів з Європи, що йшли до Єрусалиму після його завоювання.
Тамплієри в незвичний для того часу спосіб поєднували монаший чин з військовою справою, та були першими воїнами-монахами в Західному світі. Члени цього ордену відігравали провідну роль в багатьох битвах Хрестових походів, а його фінансова інфраструктура вперше містила елементи, які використовуються в сучасній банківській справі. Кількість членів ордену та його вплив поширювався по всій Європі, аж до часів французького короля Філіпа IV (Філіпа Прекрасного), за наказом якого багатьох членів ордену було закатовано та спалено за „єресь”. Під тиском Філіпа Папа Клемент V розпустив орден на початку 14 століття.
Тамплієри були об’єднані в чернечий орден, та слідували правилам, які для них встановив їх покровитель Святий Бернард Клервоський — член Цистеріанського ордену. В кожній країні був свій Магістр Ордена Тамплієрів, над ними стояв Великий Магістр, що призначався довічно. Великий Магістр керував як військовими справами ордена на Сході, так і фінансовим станом на Заході.
Брати-тамплієри поділялися на чотири групи:
• лицарі, споряджені, як важка кавалерія (носили білі накидки з червоним хрестом);
• сержанти (serjens), споряджені, як легка кавалерія. Їх набирали з нижчих соціальних класів, ніж лицарів (носили коричневі плащі);
• брати-прислужники: frères casaniers (брати-домосіди), які керували власністю ордену та frères de métiers (брати професій), які виконували функції прислуги та займались ремеслами;
• капелани були посвячені в сан та піклувалися про духовні потреби ордену.
Оскільки потреба в лицарях була дуже великою, були лицарі, які вступали до ордену на визначений проміжок часу, і згодом поверталися до світського життя. Також існували Fratres conjugati – одружені брати. Останні дві категорії лицарів носили чорні або коричневі плащі з червоним хрестом, щоб відрізнятися від довічних членів ордену, які оголосили целібат. Вони мали нижчий статус, ніж останні. Також брати-прислужники не відділялися від сержантів... Навпаки, сержанти, які були добрими ремісниками, або не могли воювати за станом здоров’я, виконували функції прислужників. Більшість рядових членів ордену, лицарів та магістрів не вміли ні читати, ні писати (як і більшість лицарів того часу), вони походили з вищої знаті, як правило, з маловідомих родів.
В усі часи в кожного лицаря було до десятка служників. Освітчені брати займалися лише банківською справою , бо ордену часто залишали свої статки на збереження учасники Хрестових походів, і ці цінності необхідно було обліковувати, зберігати і ними розпоряджатися. Проте основною місією тамплієрів була військова справа. Тамплієри використовували своє багатство, щоб збудувати численні укріплення в Святій Землі та, напевне, були одним з найбільш вмілих та дисциплінованих військових формувань свого часу. Також вони були знамениті своїм білим вбранням з червоним хрестом на серці або на грудях, що вирізняло їх від інших воїнів.
Посвячення в члени ордену накладало на людину великі зобов’язання через таємну церемонію. Небагато подробиць цієї церемонії було відомо в той час, що викликало підозри середньовічної інквізиції. Посвячені, принаймні на початку існування ордена, мали бути знатного походження, мати легітимний спадок та мати бажання передати весь свій статок разом з майном до власності ордена. Пізніше для посвячення в члени ордена потрібно було дати обітницю бідності, незайманості, благочестя та послуху. Головним правилом для воїнів ордена було ніколи не здаватися у полон. Безстрашшя та безкомпромісність тамплієрів, у поєднанні з відмінною бойовою виучкою та важким озброєнням, зробили їх елітним формуванням середньовіччя, що наводило страх на ворогів.
Орден було засновано близько 1118 року французькими лицарями Гуго де Пейном, учасником Першого Хрестового походу, та Годфреєм де Сент Омером для захисту пілігримів на їх шляху із Яффи та Єрусалима. Спочатку лицарі (яких було тоді дев’ятеро) жили подарунками та речами, що були вже непотрібні їх власникам. Через це вони стали відомими як Бідні Лицарі Христа. Король Балдвін ІІ Єрусалимський виділив місце для їх головного органу на Храмові Горі над руїнами будівлі, що вважалася Храмом Соломона. Саме через цю обставину орден взяв собі назву Бідних Лицарів Христа та Храму Соломона.
Орден швидко ріс завдяки підтримці церковних лідерів, таких, як Бернард Клервоський, і був звільнений від сплати податків будь-кому, окрім Папи. Завдяки такі офіційній санкції орден отримував великі пожертви грошей, земель та молодих людей із знаті по всій Європі, оскільки знатні роди заохочувалися духовенством в такий спосіб брати участь у Хрестових походах. Тамплієри воювали разом з королями Людовиком VII французьким та Річардом І англійським, а також брали участь у битвах в Іспанії та Португалії.
Хоча найважливішою місією тамплієрів була військова, лише невелика кількість із них насправді воювала, в той час як багато інших розбудовували фінансову інфраструктуру для підтримки воїнів. Орден також запровадив довірчі листи для пілігримів, які йшли до Святої Землі. Пілігрими залишали свої цінності ордену перед подорожжю. Ці листи можна розглядати, як перші банківські довірчі документи. Завдяки поєднанню пожертв та звичайного бізнесу, орден протягом 12-го — 13-го століть мав великі площі землі в Європі та на Близькому Сході, будував церкви та замки, купував ферми та виноградники, займався ремісництвом, а також ввозом та вивозом товарів, мав свій власний флот і навіть деякий час володів островом Кіпр.
Після того, як Саладін здобув Єрусалим наприкінці 12-го століття, Хрестові походи поступово припинилися і підтримка ордена в Європі також почала зникати. На початку 14-го століття Філіп IV (за іронією також відомий як Філіп Прекрасний) мав велику потребу в грошах для продовження війни проти Англії. В п’ятницю 13 жовтня 1307 року (дата, що пов’язується, можливо помилково, з народженням легенди про п’ятницю тринадцяте) за наказом Філіпа було заарештовано всіх французьких тамплієрів, їх звинувачено в численних єресях, та катовано французькою владою (номінально — Інквізицією), доки вони не „зізналися”. Це звільнило Філіпа від зобов’язання сплатити величезні кошти, які він позичав у ордена та виправдало розграбування орденського майна. 1312 року через суспільну думку та скандал, а також через тиск з боку Філіпа (не без допомоги якого Клемент V став Папою) Клемент V офіційно розформував орден під час Віденського Собору, незважаючи на бажання Собору зберегти орден. І хоча всі землі тамплієрів переходили до ордену госпітальєрів, Філіпові вдалося заволодіти великою частиною земель ордена у Франції.
Влада деяких інших європейських країн також переслідувала орден у судовому порядку, намагаючись зменшити кількість церковних володінь. 1314 року трьох лідерів тамплієрів, серед яких був і Великий Магістр Жак де Молей, було спалено живцем французькою владою, після того, як вони публічно відмовилися визнавати будь-яку провину.
Тамплієрів, що ще залишалися в Європі, заарештовували та судили за папським наказом (проте, майже нікого не було засуджено). Члени ордену після його розформування вступали до інших військових орденів, таких як Орден Христа чи Лицарі Госпітальєри, або до релігійно-філософських Бенедиктинських чи Августинських орденів. Деякі поверталися до світського життя, а інші, можливо, тікали до країн, на які не поширювалася папська юрисдикція. Наприклад, до Англії, або до відлученої від церкви Шотландії. Але лишаються запитання, що ж сталося з тисячами тамплієрів по всій Європі, і куди подівся флот ордена, який зник з Ла Рошелі в п’ятницю 13 жовтня 1307 року. Також не було знайдено велетенського архіву тамплієрів, в якому містилися всі відомості про їх фінансову діяльність. Невідомо, чи було його знищено.
В новітні часи Римо-католицька церква визнала дії відносно ордена несправедливими, і не було нічого, щоб суперечило її вченню ні в діях ордена, ні в його Правилах. Також Церква відзначила, що Папа у той час знаходився під сильним тиском з боку Філіпа IV.
Кажуть, що правда завжди посередині. То ж чому б не пошукати розгадку середньовічних таємниць саме у Середньому — закарпатському селищі, що лежить між Ужгородом та Мукачевим. Йому судилося стати чи не єдиним пристанищем тамплієрів на українських землях.
Історики стверджують, що у ХІІ сторіччі один із угорських королів виділив лицарям землі в околицях сучасного Середнього. Цей маєток став одним із окраїнних, прикордонних володінь. Для його захисту, ніби і спорудили фортецю у Середньому. «Христові лицарі» прославилися своєю пристрастю до спорудження неприступних твердинь... Але на нині збереглися тільки руїни башти замку. Середнянський замок сьогодні утворює лише масивна чотиригранна вежа-донжон, товщина стін якої сягає понад метер, а з північно-східного боку - більш ніж два метри...
Про діяльність тамплієрів на Закарпатті відомо дуже мало, і свідчення ці є досить протилежними по своїй суті... Що ж, на те храмовники і є найбільш загадковим орденом, щоб правда про них знаходилась за сімома замками.
Ліквідація ордену лицарів Храму змусила монахів-тамплієрів покинути Середнє. Та, як кажуть, святе місце не пустує, тому уже досить швидко у замку поселилися ченці ордену Св. Павла, а згодом твердиня стала власністю багатих магнатів Палоці та Добо. Найбільший розквіт Середнього пов’язаний з останніми. Родина Добо володіла Середнім близько ста років — до початку XVII століття. За цей час замок декілька разів укріплювали, руйнували, знову укріплювали і...знову руйнували.
...Три роки тому у закарпатській пресі з’явилося повідомлення про те, що фортецю у Середньому планує відновити український осередок модерних тамплієрів — сучасного ордену на подобу своїх знаменитих попередників. Отак, зовсім несподівано, історія замку знову зрушила з мертвої точки. Яким буде її продовження і чи буде воно взагалі?..
«Орден Тамплієрів до Середнянського замку не має жодного стосунку. Їх претензії на нього абсолютно необґрунтовані. Це – міф", – стверджує завідувач відділу архітектури Закарпатського краєзнавчого музею Йосип Кобаль.
«Тамплієри дійсно жили у монастирі, однак не у замку. Хоча тепер приходять і кажуть віддати їм замок», – розповів Йосип Кобаль. За його словами, перша згадка про замок у селищі Середнє датована початком 16 століття. «Водночас сучасні тамплієри стверджують, буцімто Орден після його вигнання з Франції у 1312 році переніс усі свої скарби до цієї фортеці. Про це мені сказав один із послідовників Ордену, який нещодавно відвідав Закарпаття", – зазначив Кобаль. Співробітник музею упевнений, що всі замки Закарпаття є національним надбанням.
Великі Магістри
Починаючи із Гуго де Пейна, який заснував орден 1118 року, головною людиною був Великий Магістр. Ця посада була довічною, хоча через те, що орден був військовим, інколи Великий Магістр обіймав її недовго. Великий Магістр наглядав як за військовими операціями ордена, так і за фінансовими. Також він міг бути головнокомандуючим, хоча інколи це було не дуже мудрим рішенням. Так, наприклад, Великий Магістр Жерар де Рідфор зазнав поразки від Саладіна при Облозі Акри 1189 року, і його стратили, відрубавши голову.
Легенди про тамплієрів
Майже із самого заснування, орден тамплієрів був оточений таємничими та містичними легендами. Більшість з яких була пов’язана з тим, що орден довго займав Храмову Гору в Єрусалимі. Ходили чутки про реліквії, які члени ордену могли там знайти, такі як Святий Грааль, Ковчег Заповіту, або фрагменти справжнього хреста, на якому було розіп’ято Ісуса Христа. Ще більше легенд ходило про багатства, сховані тамплієрами. Ці легенди було використано в двох Голлівудських фільмах „Код да Вінчі” (The Da Vinci Code) та „Національне багатство” (National Treasure).
Багато організацій заявляють, що вони є нащадками традицій тамплієрів, особливо що стосується добрих вчинків (наприклад, массони почали застосовувати символіку та ритуали ордена тамплієрів у 18-му столітті). Деякі з таких організацій і досі діють по всьому світу, підтримуючи лікарні, медичні центри для знедолених та інші заклади подібного профілю. Але ці організації не мають жодного відношення до справжніх тамплієрів. Тоді до кого? Відповідь лежить на поверхні...
Якщо зійти зі старої дороги, що була єдиною колись між Ужгородом і Мукачевим, за мостом через річку Веля, та трохи пройти по її лівому березі, за течією, через гущавину дерев та кущів, відкривається вид на руїни замкової башти (все що залишилося від Середнянського замку).
Чому замок був побудований на рівнині? Адже поряд , на правому березі річки, є підвищення...Правда, існує думка, що це не гора природного походження, а залишки неолітичного, чи інших часів, поховального кургану. І справді, навіть нині на ньому розмістилося селищне кладовище, яке займає ледь п’яту частину площі цієї гори-кургану. Дивно і інше, селищне кладовище близько кілометра від поселення, а це незвично, так, як кладовища, в цих місцях, завжди влаштовувалися на околиці села, поряд з крайніми сільськими будинками.
Якщо враховувати, що ще якихось 200 років тому назад, навколо поселення росли непрохідні ліси з віковічного дуба і граба, то можна собі уявити, які це були непрохідні ліси в часи побудови цього замку.
То ж замок все таки будувався, як для захисту торгового шляху між містами Ужгород та Мукачеве так і для передачі повідомлень, для яких і використовувалася висока замкова вежа з постійно палаючим багаттям і сторожею біля нього на верхньому баштовому майданчику.
Так що не тамплієри були його першими володарями і будівничими...
Але повернемося до нашої подорожі до руїн замку.
Підходячи ближче руїни набирають більш чіткіших абрисів(контурів).
Між річкою Виля (в деяких описах її називають Віола, що не вірно) і руїнами є озерце... Правий беріг озерцяти набагато вищий за лівий, в його контурі проглядаються залишки замкової стіни, а саме озерце – це невелика частина зберігшогося рову, що заповнювався водою з річки Виля по каналу, який на нині не зберігся.
А хіба буває замок без коней? Навіть нині вони пасуться неподалік замкових стін.
Підійти до руїн можливо тільки з південного сходу. Сюди веде польова дорога. Свіжа земля насипу – це розкоп, який проводять археологи на руїнах замку.
А далі наш погляд впирається в південно-західну стіну руїн башти замку.
Велична стіна. Не правда?...
Руїни цікаві. Ось цей залишок стіни башти схожий на голову рицаря-тамплієра...
А ці руїни схожі на двох монахів в процесі бесіди, а може і сварки...
З південного заходу руїн башти – археологічний розкоп, що підтверджує наявність інших будівель і стін замку в минулому.
А такий вигляд має північно-східна частина розкопу під стінами руїн башти...
Ось це - південно-західна стіна...
А таку конструкцію має кладка стін башти. Добре видно, що кути мурувалися з тесаних кам’яних брил, а стіни мурувалися рівними рядами (згадайте нерівні мури з дикого каменю Невицького замку)...
Північно-західна стіна башти...
Так виглядають руїни, якщо дивитися на них з заходу на схід...
Якщо зайти в середину руїн, то вони виглядять так..., якщо дивитися на захід...
І на північ...
Ось цей отвір в північно-східній стіні вежі( знято з середини). Поряд видно наскрізний круглий отвір,він слугував для ланцюга підйомного мосту. Наявність отвору такого типу тільки з одного боку свідчить, що підйомний місток був вузьким і не важким - для людей. Щоб всередині замку був внутрішній рів – малоймовірно, значить ця стіна башти одночасно була і зовнішньою стіною всього замку, про що свідчить і її невідповідність товщини, товщині інших стін башти. Якщо інші стіни башти мають товщину від метра до півтори метра, то ця стіна має товщину понад два метра...
Цей же отвір в стіні, що слугував мабуть за двері, знятий з іншого ракрусу...
А ось це і є найтовща стіна башти...
Південно-східна і південно-західна стіни башти з середини...
Так виглядає один з кутів башти...
Навкруги руїн, на поверхні, таких каменів, що впали з стін – безліч. А скільки їх під шаром землі?
І на кінець ми покинули руїни. Вийшли на трасу Київ-Братіслава, що оминає селище Середнє з півдня. Так з цієї траси видно руїни, а дерева і кущі на фото – це зарослі береги річки Виля...
Розміщую фотокопію з енциклопедичного видання „Історія міст і сіл УРСР. Закарпатська область.”
Вже давно немає вузькоколійної залізної дороги (ще в радянські часи її розібрали, як не перспективну, не одна огорожа зроблена з її рейок)...
Багато чого вже не має...
А ось питання хто побудував замок в Середньому і коли – залишається відкритим. Навряд, що його збудували рицарі-монахи ордену Тамплієрів, але вони, мабуть були в ряду володарів цього замку...Тимчасовими володарями, як і все в цьому світі ...
Замок, його руїни, ще чекають своїх дослідників...
І наприкінці дві карти:
Околиць Середнього...
Місцевості від м. Ужгород до м. Мукачеве – де селище Середнє рівно посередині між цими містами...
Тамплієри в незвичний для того часу спосіб поєднували монаший чин з військовою справою, та були першими воїнами-монахами в Західному світі. Члени цього ордену відігравали провідну роль в багатьох битвах Хрестових походів, а його фінансова інфраструктура вперше містила елементи, які використовуються в сучасній банківській справі. Кількість членів ордену та його вплив поширювався по всій Європі, аж до часів французького короля Філіпа IV (Філіпа Прекрасного), за наказом якого багатьох членів ордену було закатовано та спалено за „єресь”. Під тиском Філіпа Папа Клемент V розпустив орден на початку 14 століття.
Тамплієри були об’єднані в чернечий орден, та слідували правилам, які для них встановив їх покровитель Святий Бернард Клервоський — член Цистеріанського ордену. В кожній країні був свій Магістр Ордена Тамплієрів, над ними стояв Великий Магістр, що призначався довічно. Великий Магістр керував як військовими справами ордена на Сході, так і фінансовим станом на Заході.
Брати-тамплієри поділялися на чотири групи:
• лицарі, споряджені, як важка кавалерія (носили білі накидки з червоним хрестом);
• сержанти (serjens), споряджені, як легка кавалерія. Їх набирали з нижчих соціальних класів, ніж лицарів (носили коричневі плащі);
• брати-прислужники: frères casaniers (брати-домосіди), які керували власністю ордену та frères de métiers (брати професій), які виконували функції прислуги та займались ремеслами;
• капелани були посвячені в сан та піклувалися про духовні потреби ордену.
Оскільки потреба в лицарях була дуже великою, були лицарі, які вступали до ордену на визначений проміжок часу, і згодом поверталися до світського життя. Також існували Fratres conjugati – одружені брати. Останні дві категорії лицарів носили чорні або коричневі плащі з червоним хрестом, щоб відрізнятися від довічних членів ордену, які оголосили целібат. Вони мали нижчий статус, ніж останні. Також брати-прислужники не відділялися від сержантів... Навпаки, сержанти, які були добрими ремісниками, або не могли воювати за станом здоров’я, виконували функції прислужників. Більшість рядових членів ордену, лицарів та магістрів не вміли ні читати, ні писати (як і більшість лицарів того часу), вони походили з вищої знаті, як правило, з маловідомих родів.
В усі часи в кожного лицаря було до десятка служників. Освітчені брати займалися лише банківською справою , бо ордену часто залишали свої статки на збереження учасники Хрестових походів, і ці цінності необхідно було обліковувати, зберігати і ними розпоряджатися. Проте основною місією тамплієрів була військова справа. Тамплієри використовували своє багатство, щоб збудувати численні укріплення в Святій Землі та, напевне, були одним з найбільш вмілих та дисциплінованих військових формувань свого часу. Також вони були знамениті своїм білим вбранням з червоним хрестом на серці або на грудях, що вирізняло їх від інших воїнів.
Посвячення в члени ордену накладало на людину великі зобов’язання через таємну церемонію. Небагато подробиць цієї церемонії було відомо в той час, що викликало підозри середньовічної інквізиції. Посвячені, принаймні на початку існування ордена, мали бути знатного походження, мати легітимний спадок та мати бажання передати весь свій статок разом з майном до власності ордена. Пізніше для посвячення в члени ордена потрібно було дати обітницю бідності, незайманості, благочестя та послуху. Головним правилом для воїнів ордена було ніколи не здаватися у полон. Безстрашшя та безкомпромісність тамплієрів, у поєднанні з відмінною бойовою виучкою та важким озброєнням, зробили їх елітним формуванням середньовіччя, що наводило страх на ворогів.
Орден було засновано близько 1118 року французькими лицарями Гуго де Пейном, учасником Першого Хрестового походу, та Годфреєм де Сент Омером для захисту пілігримів на їх шляху із Яффи та Єрусалима. Спочатку лицарі (яких було тоді дев’ятеро) жили подарунками та речами, що були вже непотрібні їх власникам. Через це вони стали відомими як Бідні Лицарі Христа. Король Балдвін ІІ Єрусалимський виділив місце для їх головного органу на Храмові Горі над руїнами будівлі, що вважалася Храмом Соломона. Саме через цю обставину орден взяв собі назву Бідних Лицарів Христа та Храму Соломона.
Орден швидко ріс завдяки підтримці церковних лідерів, таких, як Бернард Клервоський, і був звільнений від сплати податків будь-кому, окрім Папи. Завдяки такі офіційній санкції орден отримував великі пожертви грошей, земель та молодих людей із знаті по всій Європі, оскільки знатні роди заохочувалися духовенством в такий спосіб брати участь у Хрестових походах. Тамплієри воювали разом з королями Людовиком VII французьким та Річардом І англійським, а також брали участь у битвах в Іспанії та Португалії.
Хоча найважливішою місією тамплієрів була військова, лише невелика кількість із них насправді воювала, в той час як багато інших розбудовували фінансову інфраструктуру для підтримки воїнів. Орден також запровадив довірчі листи для пілігримів, які йшли до Святої Землі. Пілігрими залишали свої цінності ордену перед подорожжю. Ці листи можна розглядати, як перші банківські довірчі документи. Завдяки поєднанню пожертв та звичайного бізнесу, орден протягом 12-го — 13-го століть мав великі площі землі в Європі та на Близькому Сході, будував церкви та замки, купував ферми та виноградники, займався ремісництвом, а також ввозом та вивозом товарів, мав свій власний флот і навіть деякий час володів островом Кіпр.
Після того, як Саладін здобув Єрусалим наприкінці 12-го століття, Хрестові походи поступово припинилися і підтримка ордена в Європі також почала зникати. На початку 14-го століття Філіп IV (за іронією також відомий як Філіп Прекрасний) мав велику потребу в грошах для продовження війни проти Англії. В п’ятницю 13 жовтня 1307 року (дата, що пов’язується, можливо помилково, з народженням легенди про п’ятницю тринадцяте) за наказом Філіпа було заарештовано всіх французьких тамплієрів, їх звинувачено в численних єресях, та катовано французькою владою (номінально — Інквізицією), доки вони не „зізналися”. Це звільнило Філіпа від зобов’язання сплатити величезні кошти, які він позичав у ордена та виправдало розграбування орденського майна. 1312 року через суспільну думку та скандал, а також через тиск з боку Філіпа (не без допомоги якого Клемент V став Папою) Клемент V офіційно розформував орден під час Віденського Собору, незважаючи на бажання Собору зберегти орден. І хоча всі землі тамплієрів переходили до ордену госпітальєрів, Філіпові вдалося заволодіти великою частиною земель ордена у Франції.
Влада деяких інших європейських країн також переслідувала орден у судовому порядку, намагаючись зменшити кількість церковних володінь. 1314 року трьох лідерів тамплієрів, серед яких був і Великий Магістр Жак де Молей, було спалено живцем французькою владою, після того, як вони публічно відмовилися визнавати будь-яку провину.
Тамплієрів, що ще залишалися в Європі, заарештовували та судили за папським наказом (проте, майже нікого не було засуджено). Члени ордену після його розформування вступали до інших військових орденів, таких як Орден Христа чи Лицарі Госпітальєри, або до релігійно-філософських Бенедиктинських чи Августинських орденів. Деякі поверталися до світського життя, а інші, можливо, тікали до країн, на які не поширювалася папська юрисдикція. Наприклад, до Англії, або до відлученої від церкви Шотландії. Але лишаються запитання, що ж сталося з тисячами тамплієрів по всій Європі, і куди подівся флот ордена, який зник з Ла Рошелі в п’ятницю 13 жовтня 1307 року. Також не було знайдено велетенського архіву тамплієрів, в якому містилися всі відомості про їх фінансову діяльність. Невідомо, чи було його знищено.
В новітні часи Римо-католицька церква визнала дії відносно ордена несправедливими, і не було нічого, щоб суперечило її вченню ні в діях ордена, ні в його Правилах. Також Церква відзначила, що Папа у той час знаходився під сильним тиском з боку Філіпа IV.
Чи дійсно Середнянський замок побудований тамплієрами?
Кажуть, що правда завжди посередині. То ж чому б не пошукати розгадку середньовічних таємниць саме у Середньому — закарпатському селищі, що лежить між Ужгородом та Мукачевим. Йому судилося стати чи не єдиним пристанищем тамплієрів на українських землях.
Історики стверджують, що у ХІІ сторіччі один із угорських королів виділив лицарям землі в околицях сучасного Середнього. Цей маєток став одним із окраїнних, прикордонних володінь. Для його захисту, ніби і спорудили фортецю у Середньому. «Христові лицарі» прославилися своєю пристрастю до спорудження неприступних твердинь... Але на нині збереглися тільки руїни башти замку. Середнянський замок сьогодні утворює лише масивна чотиригранна вежа-донжон, товщина стін якої сягає понад метер, а з північно-східного боку - більш ніж два метри...
Про діяльність тамплієрів на Закарпатті відомо дуже мало, і свідчення ці є досить протилежними по своїй суті... Що ж, на те храмовники і є найбільш загадковим орденом, щоб правда про них знаходилась за сімома замками.
Ліквідація ордену лицарів Храму змусила монахів-тамплієрів покинути Середнє. Та, як кажуть, святе місце не пустує, тому уже досить швидко у замку поселилися ченці ордену Св. Павла, а згодом твердиня стала власністю багатих магнатів Палоці та Добо. Найбільший розквіт Середнього пов’язаний з останніми. Родина Добо володіла Середнім близько ста років — до початку XVII століття. За цей час замок декілька разів укріплювали, руйнували, знову укріплювали і...знову руйнували.
...Три роки тому у закарпатській пресі з’явилося повідомлення про те, що фортецю у Середньому планує відновити український осередок модерних тамплієрів — сучасного ордену на подобу своїх знаменитих попередників. Отак, зовсім несподівано, історія замку знову зрушила з мертвої точки. Яким буде її продовження і чи буде воно взагалі?..
Що кажуть інші історики?
«Орден Тамплієрів до Середнянського замку не має жодного стосунку. Їх претензії на нього абсолютно необґрунтовані. Це – міф", – стверджує завідувач відділу архітектури Закарпатського краєзнавчого музею Йосип Кобаль.
«Тамплієри дійсно жили у монастирі, однак не у замку. Хоча тепер приходять і кажуть віддати їм замок», – розповів Йосип Кобаль. За його словами, перша згадка про замок у селищі Середнє датована початком 16 століття. «Водночас сучасні тамплієри стверджують, буцімто Орден після його вигнання з Франції у 1312 році переніс усі свої скарби до цієї фортеці. Про це мені сказав один із послідовників Ордену, який нещодавно відвідав Закарпаття", – зазначив Кобаль. Співробітник музею упевнений, що всі замки Закарпаття є національним надбанням.
Ще дещо про тамплієрів
Великі Магістри
Починаючи із Гуго де Пейна, який заснував орден 1118 року, головною людиною був Великий Магістр. Ця посада була довічною, хоча через те, що орден був військовим, інколи Великий Магістр обіймав її недовго. Великий Магістр наглядав як за військовими операціями ордена, так і за фінансовими. Також він міг бути головнокомандуючим, хоча інколи це було не дуже мудрим рішенням. Так, наприклад, Великий Магістр Жерар де Рідфор зазнав поразки від Саладіна при Облозі Акри 1189 року, і його стратили, відрубавши голову.
Легенди про тамплієрів
Майже із самого заснування, орден тамплієрів був оточений таємничими та містичними легендами. Більшість з яких була пов’язана з тим, що орден довго займав Храмову Гору в Єрусалимі. Ходили чутки про реліквії, які члени ордену могли там знайти, такі як Святий Грааль, Ковчег Заповіту, або фрагменти справжнього хреста, на якому було розіп’ято Ісуса Христа. Ще більше легенд ходило про багатства, сховані тамплієрами. Ці легенди було використано в двох Голлівудських фільмах „Код да Вінчі” (The Da Vinci Code) та „Національне багатство” (National Treasure).
Багато організацій заявляють, що вони є нащадками традицій тамплієрів, особливо що стосується добрих вчинків (наприклад, массони почали застосовувати символіку та ритуали ордена тамплієрів у 18-му столітті). Деякі з таких організацій і досі діють по всьому світу, підтримуючи лікарні, медичні центри для знедолених та інші заклади подібного профілю. Але ці організації не мають жодного відношення до справжніх тамплієрів. Тоді до кого? Відповідь лежить на поверхні...
А тепер про руїни замку(вірніше - про руїни замкової вежі)
Якщо зійти зі старої дороги, що була єдиною колись між Ужгородом і Мукачевим, за мостом через річку Веля, та трохи пройти по її лівому березі, за течією, через гущавину дерев та кущів, відкривається вид на руїни замкової башти (все що залишилося від Середнянського замку).
Чому замок був побудований на рівнині? Адже поряд , на правому березі річки, є підвищення...Правда, існує думка, що це не гора природного походження, а залишки неолітичного, чи інших часів, поховального кургану. І справді, навіть нині на ньому розмістилося селищне кладовище, яке займає ледь п’яту частину площі цієї гори-кургану. Дивно і інше, селищне кладовище близько кілометра від поселення, а це незвично, так, як кладовища, в цих місцях, завжди влаштовувалися на околиці села, поряд з крайніми сільськими будинками.
Якщо враховувати, що ще якихось 200 років тому назад, навколо поселення росли непрохідні ліси з віковічного дуба і граба, то можна собі уявити, які це були непрохідні ліси в часи побудови цього замку.
То ж замок все таки будувався, як для захисту торгового шляху між містами Ужгород та Мукачеве так і для передачі повідомлень, для яких і використовувалася висока замкова вежа з постійно палаючим багаттям і сторожею біля нього на верхньому баштовому майданчику.
Так що не тамплієри були його першими володарями і будівничими...
Але повернемося до нашої подорожі до руїн замку.
Підходячи ближче руїни набирають більш чіткіших абрисів(контурів).
Між річкою Виля (в деяких описах її називають Віола, що не вірно) і руїнами є озерце... Правий беріг озерцяти набагато вищий за лівий, в його контурі проглядаються залишки замкової стіни, а саме озерце – це невелика частина зберігшогося рову, що заповнювався водою з річки Виля по каналу, який на нині не зберігся.
А хіба буває замок без коней? Навіть нині вони пасуться неподалік замкових стін.
Підійти до руїн можливо тільки з південного сходу. Сюди веде польова дорога. Свіжа земля насипу – це розкоп, який проводять археологи на руїнах замку.
А далі наш погляд впирається в південно-західну стіну руїн башти замку.
Велична стіна. Не правда?...
Руїни цікаві. Ось цей залишок стіни башти схожий на голову рицаря-тамплієра...
А ці руїни схожі на двох монахів в процесі бесіди, а може і сварки...
З південного заходу руїн башти – археологічний розкоп, що підтверджує наявність інших будівель і стін замку в минулому.
А такий вигляд має північно-східна частина розкопу під стінами руїн башти...
Ось це - південно-західна стіна...
А таку конструкцію має кладка стін башти. Добре видно, що кути мурувалися з тесаних кам’яних брил, а стіни мурувалися рівними рядами (згадайте нерівні мури з дикого каменю Невицького замку)...
Північно-західна стіна башти...
Так виглядають руїни, якщо дивитися на них з заходу на схід...
Якщо зайти в середину руїн, то вони виглядять так..., якщо дивитися на захід...
І на північ...
Ось цей отвір в північно-східній стіні вежі( знято з середини). Поряд видно наскрізний круглий отвір,він слугував для ланцюга підйомного мосту. Наявність отвору такого типу тільки з одного боку свідчить, що підйомний місток був вузьким і не важким - для людей. Щоб всередині замку був внутрішній рів – малоймовірно, значить ця стіна башти одночасно була і зовнішньою стіною всього замку, про що свідчить і її невідповідність товщини, товщині інших стін башти. Якщо інші стіни башти мають товщину від метра до півтори метра, то ця стіна має товщину понад два метра...
Цей же отвір в стіні, що слугував мабуть за двері, знятий з іншого ракрусу...
А ось це і є найтовща стіна башти...
Південно-східна і південно-західна стіни башти з середини...
Так виглядає один з кутів башти...
Навкруги руїн, на поверхні, таких каменів, що впали з стін – безліч. А скільки їх під шаром землі?
І на кінець ми покинули руїни. Вийшли на трасу Київ-Братіслава, що оминає селище Середнє з півдня. Так з цієї траси видно руїни, а дерева і кущі на фото – це зарослі береги річки Виля...
Розміщую фотокопію з енциклопедичного видання „Історія міст і сіл УРСР. Закарпатська область.”
Вже давно немає вузькоколійної залізної дороги (ще в радянські часи її розібрали, як не перспективну, не одна огорожа зроблена з її рейок)...
Багато чого вже не має...
А ось питання хто побудував замок в Середньому і коли – залишається відкритим. Навряд, що його збудували рицарі-монахи ордену Тамплієрів, але вони, мабуть були в ряду володарів цього замку...Тимчасовими володарями, як і все в цьому світі ...
Замок, його руїни, ще чекають своїх дослідників...
І наприкінці дві карти:
Околиць Середнього...
Місцевості від м. Ужгород до м. Мукачеве – де селище Середнє рівно посередині між цими містами...
АС, вільний журналіст "ХайВей"
Поделитесь своими впечатлениями и мыслями от этой статьи на ФОРУМЕ
Читайте также статьи в разделах:
Вода, океан, море, река, озеро
Здоровье / экология
Космос / НЛО
Красивые фото
Личности
Невероятно, но факт
Открытия
Тайные общества
Цивилизации
