11 февраля 2009 (2 дня 23 часа назад)
Слав’янські духовні практики
Новий виток у становленні Слав’янської Віри, який розгорнувся після тисячолітньої безуспішної спроби вичавити дух Слав’янства, приніс з собою нові віяння і розуміння духовної практики. Нажаль, але ми мусимо визнати, що ці віяння були менше корисні для духовного самопізнання людьми самих себе та світу довкола себе. Вони не здатні вивести людину та род слов’янський зі стану жертву в стан господаря власної долі. Всяка духовність, якщо не має прояву в тілесному світ, не більше ніж безплідні вигадки.
Це вповні можна зрозуміти, адже тисяча років забуття не залишилась безслідною в нашій культурі. Через знищення писемних пам’яток, яких і так було не багато, зародження слав’янсько-християнського двовір’я («православного» християнства) та практично повного винищення волхвів, повернення до Віри Предків проходило інколи в достатньо химерних проявах.
Одним з важелів, який вплинув на становлення духовних практик в Слав’янській Вірі, був антихристиянський настрій багатьох Духовних провідників, а відтак і їх послідовників та стихійних рідновірів. Все, що було в двовір’ї безперечно відносилось до чужого, непритаманного і ворожого духу Рідної Віри. Дійшло до того, що навіть сама молитва, розцінювалась, як суто християнський спосіб Богошанування. Натомість, мовознавцям добре відомо, що слово молитва походить від староруського «молвити», тобто «говорити», яке в свою чергу бере початок від індоєвропейського «meldh» - «промовляти ритуальні слова».
Найбільша підміна звичайно стосується поняття «православ’я», яке, будучи складеним із Слав’янських вірознавчих слів «Права» та «Слава», нині, навіть частиною рідновірів, вважається цілком християнським.
Тому, ми дозволимо собі звернутись до минувшини. Хочемо спрямувати увагу читачів на те, що вперше слово «православ’я» зустрічається в «Посланні митрополита Фотія Псковського» під 1410-1417 рр., тобто через 422 роки після запровадження християнства. А словосполучення «православне християнство» і того пізніше, у Псковському першому літописі під 1450 роком, через 462 роки після хрещення Києва. Це викликає в нас серйозне здивування! Якщо слово «православ’я» має відношення до християнства, чому його не використовували самі ж християни протягом пів тисячоліття?!
Отже, “православними” християни стали лише 597 років тому, 422 роки вони називали себе виключно правовірними. І це цілком правильно, бо грецьке слово «ортодоксія» в перекладі значить «правовір’я». «Orto» - означає «правильне», «пряме», «doksa» - «думка», «переконання», «віра». Саме тому в Західному світі християн східного обряду звуть не інакше як «ортодокси». Щоб зовсім розвіяти сумніви читача, нагадаємо, що точний переклад слова «православ’я» на грецьку мову дав би слово «ортокюдос», бо в грецькій і старогрецькій мові слово «слава» вимовляється як «kudos». Відомий історикам город Кідонія на Криті, так і перекладається «Славний».
Таким чином, не все, що привласнило собі двовір’я потрібно вважати чужим і занесеним до нас. Практично половина рідновірів переконані, що духовні практики Рідної Віри це не більше ніж повторення молитов з «Велесової книги» чи славослів даних волхвами і жрецями. Тим самим перетворюючи Віросповідання в ідеологію, кладоряд поглядів на світ, який спрямований на досягнення політичних, соціальних чи культурних здобутків.
Призначення ж Віри-Віди в тому аби розкрити духовну суть людини, навчити душу бути в єдності з Богом не втікаючи з явного світу, бо тільки так можна стати господарем свого життя.
Саме тому, Рідна Віра ніколи не буде асоціальним, сектантським явищем. Сам світогляд змушує рідновіра проявляти себе в своєму роді (суспільстві, державі). Але суспільна діяльність це є наслідок, а не власне духовне діяння.
Тільки відчуття єдности малої Душі (Онука Дажбожого) з Світовою Душею (Родом Всебогом) дає людині справжнє щастя, свободу і дозволяє стати господарем долі. Досягти цього відчуття єдности, почати знову відчувати його в собі, можна через духовні практики – тобто Духовне Радення.
Слово «радення» походить із страрослов’янської мови наших предків і означає «світлі діяння». «Ра» - «світло»; «дення» від «дєяніє», тобто «діяння». З часом це слово стало синонімом «піклування», а за свої походженням близьке сучасному слову «радість». Тобто, Радення – це світле діяння, або поєднання зі Світлом.
Поєднання зі Світлом, можливе в Слав’янській Вірі кількома способами, які доповнюють один одного і роблять духовний світ Слав’янина значно глибшим та багатограннішим.
По-перше, це перебування в станах Священної Тиші: Дивлення, Явлення та Ладування, мінених станах свідомости.
Дивлення – це стан, при якому свідомість розосереджується, розкидається у шир. Думок немає взагалі або вони легко переходять з речі на річ, ні на чому не зупиняючись і ні до чого не прив’язуючись. Під час Дивлення у нас немає жодної цілі. Ми просто перебуваємо у спокої, нічого не прагнучи і не намагаючись чогось досягнути. При цьому ми вчимося розслаблятися, не прив’язуватися до думок, досягати стану зупинки думок. Під час Дивлення ми дозволяємо своєму розуму вільно блукати, не затримуючись на речах і явищах, внаслідок цього виникає поєднання причини і наслідку, приходить усвідомлення появи будь-якого життєвого негаразду. При періодичному перебуванні у стані Дивлення розум стає ясним і світлим. Ми отримуємо можливість бачити внутрішні зв’язки між нібито непов’язаними подіями. Тоді усі речі у світі виступають проявами одного цілого – Рода Всевишнього. В Ньому ж кожен рідновір має змогу побачити своє місце і свій шлях.
Ладування відрізняється від Дивлення тим, що в ньому присутня ціль ладування, а сама дія відбувається за рахунок повного зосередження розуму і проникнення його у саму ціль. Розум людини завжди потребує цілі, певного зразку мислення і своєрідних „шор” та „форм”. Це відбувається внаслідок того, що розум це теж певна форма, це породження або наслідок ладування самим Родом Всебогом. Але, розум звичайної людини розтікається по поверхні речі чи явища, так і не потрапляє у його суть. Наприклад, людина, яка не займається якоюсь роботою постійно, має про неї поверхневе судження, в той час як інша може дивитись у глибину, в саму суть. Це стосується будь-якої сторони життя. Тому, входячи в Священну Тишу і починаючи зосереджуватись на предметі, ми поступово набуваємо навиків Ладування. З часом це уміння дозволяє рідновірам з одного погляду бачити саму суть явища. Ладування – це вміння входити в середину предмету, впускати його всередину себе, зливатися з ним, ставати ним. Щоб зробити це, потрібно позбавитись всіх негативних оцінок єдиного і множинного Всесвіту, всього свого несприйняття, лише тоді приходить справжнє Ладування.
Будучи часткою Бога-Богів, кожна людина може формувати навколо себе оточуючий світ. Але, усвідомлено робити це, ладуючи його навколо себе, здатний лише той, хто знає закони Прави (закони взаємодії духовного і тілесного).
Явлення – це своєрідний образно-чуттєвий стан душі, під час якого втілюються події або ситуації, що виникають у свідомості людини. Явлення – це проявлення творчої Божої сили, яка є у кожній людині, для безпосереднього одержання бажаного. Під час Явлення у своїй свідомості людина створює певний образ, насичує його своїми чуттями надаючи тим самим духовної сили. Цей образ додатково може бути окреслений певними словами, як це робиться під час молитви чи замовляння. Після того, як образ-думка створена, що називається, встала перед нашими очима, вона „оживає”, починає самостійне існування. Явлення є одним із важливих складових звичаєвого способу життя і підтримання ладу у тілі, а також своєму життєвому просторі. Та стережіться застосовувати чорне явлення!
Чорне Явлення спрямоване на те, щоб одержати контроль за діями інших людей або на те, щоб примусити їх робити що-небудь проти їхньої волі („чорна магія”). Займатися подібними діями вкрай небезпечно. І навіть не тому, що це неправедно і суперечить Покону Рідної Віри, а тому, що чорні образи, створені у вашій свідомості, завжди повертаються до свого творця. Повертаються багаторазово посиленими, приносячи людині у сотні разів більше шкоди, ніж хотілося завдати іншому. Більше того, це руйнує душу і веде прямим шляхом у Темну Наву.
Поринаючи у Священні Стани під керівництвом духовних провідників у громадах Рідної Віри, людина досягає глибинної мудрости, внутрішнього щастя та оволодіває своєю долею.
По-друге, це славлення, промовляння звернень до Рідних Богів п’ятикратно на день або сповнюючи Колослово. П’ятикратне славлення виконується за звичай в кожній родині рідновірів, це читання молитви перед спочинком, на світанку та перед кожним споживанням страви.
Ми вже говорили про те, що людина своїми мислеобразами творити світ навколо себе – це її прямий обов'язок – покладений на неї Родом-Породителм. Для того, щоб робити це добре, нам потрібно спертися на якесь твердження – молитву. У Рідній Вірі (Рідній Православній Вірі) молитва (слово) яка постійно повторюється і вимовляється по колу називається – колослово.
Колослово – це промовляння імен Бога і налаштування людини на вище, Божське коливання Духу. Одночасно, це певне твердження і думкообраз, який супроводжується словами і показує Всебогу, чого саме прагне людина. Кожне слово – це бриніння і снага, а святе слово (ім'я Бога), це – Божеська снага і сила, яка є прямим проявом Вседержителя і допомагає нам бути творцями своєї дійсности.
Тому кожне коло молитви укріплює якусь частину нашого Всесвіту. За звичай православні рідновіри читають три кола молитов.
Перше коло – це подяка, славлення і єднання з Богом-Богів, він сприяє посиленню і підтримці зв'язку з найвищим світом Прави. Одночасно це постійне налаштування і єднання з найвищим бринінням Духу Вседержителя, постійне радення, відчуття Бога, готовність сповнити своє Призначення.
Друге коло, це слава Роду-Породителю за укріплення Родового Вогнища – Духовної Держави Русинів, тобто за зміцнення нашої загальної духовної єдности і сили. Всесвіт – це і є Родововоє Вогнище, Відогонь Сварога, який вічно горить на камені – Алатирі (центрі Всесвіття). Друге коло – це конкретний прояв, втілення за допомогою Світла Всевишнього, того, що необхідне для роду (людей). Таким чином, ми постійно творимо велике благо для сотень, тисяч і мільйонів душ, що сприяє наповненню нас божественною благодаттю. Це коло дає можливість праведним людям творити найкращий варіант навколишньої дійсности і жити в світі Любови і Справедливости.
Третє коло, за Сімейне Вогнище – молитва за себе особисто і свою сім'ю. Родове Вогнище складається з душ – іскор, які своїм горінням створюють спільне велике полум'я. Тому вважається, що тіло вогнищанина і його будинок – це Храм Всевишнього, в якому він перебуває, наповнюючи його духовною і тілесною силою. За допомогою третього кола колослова, рідновір розвиває свою душу і тіло простим ствердженням, що це у нього вже є. Таким чином, здійснюється посил в божський світ і, відповідно до його законів, людина дійсно одержує бажане.
Прочитання кола молитов здійснюється за допомогою вервечки, яка має в собі 64 намистини. Число 64 символізує собою Рода, повне число його вимірів, повне коло творіння, а також означає кількість предків кожного з нас в 7 поколінні. Таким чином ми відкриваємо собі шлях на сьоме небо до наших Великих Предків – Богів, на Луки Сварожі, найвищу духовну обитель Всевишнього.
По-третє, це обрядодіяння, участь в календарних, вікових та життєстверджуючих обрядах. Слово «обряд» на сучасну мову перекладається, як «про ряд», «про порядок», тобто «про лад» - дія яка відтворює небесний лад. Обряд не може бути довільним, кожна обрядова дія має певну послідовність і розрахована за часом і місцем впливу. Кожен обряд виступає відтворенням якогось відрізку світотворення, певної послідовності дії які роблять Боги під час народження Світу.
В обряді завжди є внутрішня і зовнішня частини. Внутрішня, потаємна суть полягає в особливостях духовного стану обрядодія, його внутрішньої взаємодії з Богами. Вона проявляється у божественному відчутті самого ходу обряду і особливих тонкощах його проведення. Зовнішня частина – це певна загальновідома форма, відкрита для всіх.
Брати участь в обрядах Рідної Віри можуть усі Слов’яни, але завжди слід розуміти, що без світоглядного переходу, без усвідомлення Радісного, Сонячного віровчення Рідної Віри обряд залишиться малозрозумілим набором дій і рухів. Обряд може бути небезпечним в руках невідаючих, принести їм велику шкоду, тому до обрядодіяння повинні братись Слов’яни з глибинним усвідомленням покликаности.
Обряди Слав’янської Віри збережені Волхвам-Радетелям в своєму потаємно змісті та народом, в зовнішньому прояві. Участь в обрядах Рідної Віри великої кількости Слав’ян є запорукою того, що наші думкообрази будуть втілюватись в життя з більшою силою.
Таким чином ми виклали три важливих складових Слав’янського духовного радення, або духовної практики: Священна Тиша, Славлення та Обрядодіяння. Кожній душі є ближчим якийсь з цих способів. Але, тільки в єдності вони дозволяють людині проявити себе, стати господарем своєї долі. Духовна практика спрямована на те, щоб допомогти нашому народу і кожному Слав'янину зокрема повернутись в стан Господаря та позбутись стану жертви, на яку перетворювало Слав'ян чужовір'я.
Це вповні можна зрозуміти, адже тисяча років забуття не залишилась безслідною в нашій культурі. Через знищення писемних пам’яток, яких і так було не багато, зародження слав’янсько-християнського двовір’я («православного» християнства) та практично повного винищення волхвів, повернення до Віри Предків проходило інколи в достатньо химерних проявах.
Одним з важелів, який вплинув на становлення духовних практик в Слав’янській Вірі, був антихристиянський настрій багатьох Духовних провідників, а відтак і їх послідовників та стихійних рідновірів. Все, що було в двовір’ї безперечно відносилось до чужого, непритаманного і ворожого духу Рідної Віри. Дійшло до того, що навіть сама молитва, розцінювалась, як суто християнський спосіб Богошанування. Натомість, мовознавцям добре відомо, що слово молитва походить від староруського «молвити», тобто «говорити», яке в свою чергу бере початок від індоєвропейського «meldh» - «промовляти ритуальні слова».
Найбільша підміна звичайно стосується поняття «православ’я», яке, будучи складеним із Слав’янських вірознавчих слів «Права» та «Слава», нині, навіть частиною рідновірів, вважається цілком християнським.
Тому, ми дозволимо собі звернутись до минувшини. Хочемо спрямувати увагу читачів на те, що вперше слово «православ’я» зустрічається в «Посланні митрополита Фотія Псковського» під 1410-1417 рр., тобто через 422 роки після запровадження християнства. А словосполучення «православне християнство» і того пізніше, у Псковському першому літописі під 1450 роком, через 462 роки після хрещення Києва. Це викликає в нас серйозне здивування! Якщо слово «православ’я» має відношення до християнства, чому його не використовували самі ж християни протягом пів тисячоліття?!
Отже, “православними” християни стали лише 597 років тому, 422 роки вони називали себе виключно правовірними. І це цілком правильно, бо грецьке слово «ортодоксія» в перекладі значить «правовір’я». «Orto» - означає «правильне», «пряме», «doksa» - «думка», «переконання», «віра». Саме тому в Західному світі християн східного обряду звуть не інакше як «ортодокси». Щоб зовсім розвіяти сумніви читача, нагадаємо, що точний переклад слова «православ’я» на грецьку мову дав би слово «ортокюдос», бо в грецькій і старогрецькій мові слово «слава» вимовляється як «kudos». Відомий історикам город Кідонія на Криті, так і перекладається «Славний».
Таким чином, не все, що привласнило собі двовір’я потрібно вважати чужим і занесеним до нас. Практично половина рідновірів переконані, що духовні практики Рідної Віри це не більше ніж повторення молитов з «Велесової книги» чи славослів даних волхвами і жрецями. Тим самим перетворюючи Віросповідання в ідеологію, кладоряд поглядів на світ, який спрямований на досягнення політичних, соціальних чи культурних здобутків.
Призначення ж Віри-Віди в тому аби розкрити духовну суть людини, навчити душу бути в єдності з Богом не втікаючи з явного світу, бо тільки так можна стати господарем свого життя.
Саме тому, Рідна Віра ніколи не буде асоціальним, сектантським явищем. Сам світогляд змушує рідновіра проявляти себе в своєму роді (суспільстві, державі). Але суспільна діяльність це є наслідок, а не власне духовне діяння.
Тільки відчуття єдности малої Душі (Онука Дажбожого) з Світовою Душею (Родом Всебогом) дає людині справжнє щастя, свободу і дозволяє стати господарем долі. Досягти цього відчуття єдности, почати знову відчувати його в собі, можна через духовні практики – тобто Духовне Радення.
Слово «радення» походить із страрослов’янської мови наших предків і означає «світлі діяння». «Ра» - «світло»; «дення» від «дєяніє», тобто «діяння». З часом це слово стало синонімом «піклування», а за свої походженням близьке сучасному слову «радість». Тобто, Радення – це світле діяння, або поєднання зі Світлом.
Поєднання зі Світлом, можливе в Слав’янській Вірі кількома способами, які доповнюють один одного і роблять духовний світ Слав’янина значно глибшим та багатограннішим.
По-перше, це перебування в станах Священної Тиші: Дивлення, Явлення та Ладування, мінених станах свідомости.
Дивлення – це стан, при якому свідомість розосереджується, розкидається у шир. Думок немає взагалі або вони легко переходять з речі на річ, ні на чому не зупиняючись і ні до чого не прив’язуючись. Під час Дивлення у нас немає жодної цілі. Ми просто перебуваємо у спокої, нічого не прагнучи і не намагаючись чогось досягнути. При цьому ми вчимося розслаблятися, не прив’язуватися до думок, досягати стану зупинки думок. Під час Дивлення ми дозволяємо своєму розуму вільно блукати, не затримуючись на речах і явищах, внаслідок цього виникає поєднання причини і наслідку, приходить усвідомлення появи будь-якого життєвого негаразду. При періодичному перебуванні у стані Дивлення розум стає ясним і світлим. Ми отримуємо можливість бачити внутрішні зв’язки між нібито непов’язаними подіями. Тоді усі речі у світі виступають проявами одного цілого – Рода Всевишнього. В Ньому ж кожен рідновір має змогу побачити своє місце і свій шлях.
Ладування відрізняється від Дивлення тим, що в ньому присутня ціль ладування, а сама дія відбувається за рахунок повного зосередження розуму і проникнення його у саму ціль. Розум людини завжди потребує цілі, певного зразку мислення і своєрідних „шор” та „форм”. Це відбувається внаслідок того, що розум це теж певна форма, це породження або наслідок ладування самим Родом Всебогом. Але, розум звичайної людини розтікається по поверхні речі чи явища, так і не потрапляє у його суть. Наприклад, людина, яка не займається якоюсь роботою постійно, має про неї поверхневе судження, в той час як інша може дивитись у глибину, в саму суть. Це стосується будь-якої сторони життя. Тому, входячи в Священну Тишу і починаючи зосереджуватись на предметі, ми поступово набуваємо навиків Ладування. З часом це уміння дозволяє рідновірам з одного погляду бачити саму суть явища. Ладування – це вміння входити в середину предмету, впускати його всередину себе, зливатися з ним, ставати ним. Щоб зробити це, потрібно позбавитись всіх негативних оцінок єдиного і множинного Всесвіту, всього свого несприйняття, лише тоді приходить справжнє Ладування.
Будучи часткою Бога-Богів, кожна людина може формувати навколо себе оточуючий світ. Але, усвідомлено робити це, ладуючи його навколо себе, здатний лише той, хто знає закони Прави (закони взаємодії духовного і тілесного).
Явлення – це своєрідний образно-чуттєвий стан душі, під час якого втілюються події або ситуації, що виникають у свідомості людини. Явлення – це проявлення творчої Божої сили, яка є у кожній людині, для безпосереднього одержання бажаного. Під час Явлення у своїй свідомості людина створює певний образ, насичує його своїми чуттями надаючи тим самим духовної сили. Цей образ додатково може бути окреслений певними словами, як це робиться під час молитви чи замовляння. Після того, як образ-думка створена, що називається, встала перед нашими очима, вона „оживає”, починає самостійне існування. Явлення є одним із важливих складових звичаєвого способу життя і підтримання ладу у тілі, а також своєму життєвому просторі. Та стережіться застосовувати чорне явлення!
Чорне Явлення спрямоване на те, щоб одержати контроль за діями інших людей або на те, щоб примусити їх робити що-небудь проти їхньої волі („чорна магія”). Займатися подібними діями вкрай небезпечно. І навіть не тому, що це неправедно і суперечить Покону Рідної Віри, а тому, що чорні образи, створені у вашій свідомості, завжди повертаються до свого творця. Повертаються багаторазово посиленими, приносячи людині у сотні разів більше шкоди, ніж хотілося завдати іншому. Більше того, це руйнує душу і веде прямим шляхом у Темну Наву.
Поринаючи у Священні Стани під керівництвом духовних провідників у громадах Рідної Віри, людина досягає глибинної мудрости, внутрішнього щастя та оволодіває своєю долею.
По-друге, це славлення, промовляння звернень до Рідних Богів п’ятикратно на день або сповнюючи Колослово. П’ятикратне славлення виконується за звичай в кожній родині рідновірів, це читання молитви перед спочинком, на світанку та перед кожним споживанням страви.
Ми вже говорили про те, що людина своїми мислеобразами творити світ навколо себе – це її прямий обов'язок – покладений на неї Родом-Породителм. Для того, щоб робити це добре, нам потрібно спертися на якесь твердження – молитву. У Рідній Вірі (Рідній Православній Вірі) молитва (слово) яка постійно повторюється і вимовляється по колу називається – колослово.
Колослово – це промовляння імен Бога і налаштування людини на вище, Божське коливання Духу. Одночасно, це певне твердження і думкообраз, який супроводжується словами і показує Всебогу, чого саме прагне людина. Кожне слово – це бриніння і снага, а святе слово (ім'я Бога), це – Божеська снага і сила, яка є прямим проявом Вседержителя і допомагає нам бути творцями своєї дійсности.
Тому кожне коло молитви укріплює якусь частину нашого Всесвіту. За звичай православні рідновіри читають три кола молитов.
Перше коло – це подяка, славлення і єднання з Богом-Богів, він сприяє посиленню і підтримці зв'язку з найвищим світом Прави. Одночасно це постійне налаштування і єднання з найвищим бринінням Духу Вседержителя, постійне радення, відчуття Бога, готовність сповнити своє Призначення.
Друге коло, це слава Роду-Породителю за укріплення Родового Вогнища – Духовної Держави Русинів, тобто за зміцнення нашої загальної духовної єдности і сили. Всесвіт – це і є Родововоє Вогнище, Відогонь Сварога, який вічно горить на камені – Алатирі (центрі Всесвіття). Друге коло – це конкретний прояв, втілення за допомогою Світла Всевишнього, того, що необхідне для роду (людей). Таким чином, ми постійно творимо велике благо для сотень, тисяч і мільйонів душ, що сприяє наповненню нас божественною благодаттю. Це коло дає можливість праведним людям творити найкращий варіант навколишньої дійсности і жити в світі Любови і Справедливости.
Третє коло, за Сімейне Вогнище – молитва за себе особисто і свою сім'ю. Родове Вогнище складається з душ – іскор, які своїм горінням створюють спільне велике полум'я. Тому вважається, що тіло вогнищанина і його будинок – це Храм Всевишнього, в якому він перебуває, наповнюючи його духовною і тілесною силою. За допомогою третього кола колослова, рідновір розвиває свою душу і тіло простим ствердженням, що це у нього вже є. Таким чином, здійснюється посил в божський світ і, відповідно до його законів, людина дійсно одержує бажане.
Прочитання кола молитов здійснюється за допомогою вервечки, яка має в собі 64 намистини. Число 64 символізує собою Рода, повне число його вимірів, повне коло творіння, а також означає кількість предків кожного з нас в 7 поколінні. Таким чином ми відкриваємо собі шлях на сьоме небо до наших Великих Предків – Богів, на Луки Сварожі, найвищу духовну обитель Всевишнього.
По-третє, це обрядодіяння, участь в календарних, вікових та життєстверджуючих обрядах. Слово «обряд» на сучасну мову перекладається, як «про ряд», «про порядок», тобто «про лад» - дія яка відтворює небесний лад. Обряд не може бути довільним, кожна обрядова дія має певну послідовність і розрахована за часом і місцем впливу. Кожен обряд виступає відтворенням якогось відрізку світотворення, певної послідовності дії які роблять Боги під час народження Світу.
В обряді завжди є внутрішня і зовнішня частини. Внутрішня, потаємна суть полягає в особливостях духовного стану обрядодія, його внутрішньої взаємодії з Богами. Вона проявляється у божественному відчутті самого ходу обряду і особливих тонкощах його проведення. Зовнішня частина – це певна загальновідома форма, відкрита для всіх.
Брати участь в обрядах Рідної Віри можуть усі Слов’яни, але завжди слід розуміти, що без світоглядного переходу, без усвідомлення Радісного, Сонячного віровчення Рідної Віри обряд залишиться малозрозумілим набором дій і рухів. Обряд може бути небезпечним в руках невідаючих, принести їм велику шкоду, тому до обрядодіяння повинні братись Слов’яни з глибинним усвідомленням покликаности.
Обряди Слав’янської Віри збережені Волхвам-Радетелям в своєму потаємно змісті та народом, в зовнішньому прояві. Участь в обрядах Рідної Віри великої кількости Слав’ян є запорукою того, що наші думкообрази будуть втілюватись в життя з більшою силою.
Таким чином ми виклали три важливих складових Слав’янського духовного радення, або духовної практики: Священна Тиша, Славлення та Обрядодіяння. Кожній душі є ближчим якийсь з цих способів. Але, тільки в єдності вони дозволяють людині проявити себе, стати господарем своєї долі. Духовна практика спрямована на те, щоб допомогти нашому народу і кожному Слав'янину зокрема повернутись в стан Господаря та позбутись стану жертви, на яку перетворювало Слав'ян чужовір'я.
отець Богумир,
Родове Вогнище Рідної Православної Віри.
http://alatyr.org.ua
Родове Вогнище Рідної Православної Віри.
http://alatyr.org.ua
Поделитесь своими впечатлениями и мыслями от этой статьи на ФОРУМЕ
Всі статті про історію та звачиї України
Главная страница
